П`ятниця, 17.11.2017, 22:10
Вітаю Вас Гість | RSS

Дігтярівська загальноосвітня школа

Категорії розділу
Реклама
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Реклама

Каталог статей

Головна » Статті » Тематичні статті

Широкий степ український…
Широкий степ український… Глянь довкола себе. Ніде краю не видно. Ні лісу, ні гори, тільки густа трава довкола та синє-синє небо. А ще могили високі, одинокі дороговкази для людей, що заблукають у степу. Які таємниці ховають вони у собі? Чий життєвий шлях закінчився тут? Мовчать могили, ці німі пам’ятники історії…
  Діди лежать, а над ними 
Могили синіють…
 Спливають у пам’яті рядки поеми Т.Г. Шевченка "Гайдамаки”, і я бачу мужніх месників за кривди народу, які піднялися на боротьбу проти польської шляхти. Автор прославляє у поемі визвольну боротьбу народних мас:
  Гайдамаки гуляють, карають,
  Де проїдуть – земля горить,
  Кров’ю підпливає.
 Із усіх героїв поеми мені найбільше запам’ятався Ярема-наймит, "сирота убогий”. Коли почалася боротьба за визволення народу, Ярема стає месником, він розправляє колись похилені плечі і вже несе на вістрі свяченого ножа кару гнобителям за народні кривди. У бій його повело полум’яне серце патріота, а на подвиг покликали чиста совість і щира душа.
 Не тільки Ярема відчув свої сили, відчули її й інші герої поеми. Вони вірили, що борються за щасливе майбутнє народу. І заради цього не жаліли свого життя. Їх у бій кликала велика любов до землі, потоптаної, зганьбленої, але своєї, рідної. 
І вже немає переді мною ні широко степу, ні синього неба. Лину думкою у ті далекі часи, чую пристрасне поетове слово. А небо чорніє від пожеж, ллється кров гнобителів, і "гуля Максим, гуля батько”. Це ж про нього, улюбленця народних мас, керівника гайдамацького повстання, співа кобзар пісню "Літа орел, літа сизий”. Він ненавидить ляхів, наводить на них жах своєю мужністю, готовий битися з ними до загину.
 А ось іще одна картина, ще один герой поеми, теж ватажок повстання. Подих смерті летить над будинками Умані, куди підійшли гайдамаки. Стискається серце від болю, коли читаєш рядки: 
  Пішов Гонта, похилившись;
  Іде, спотикнеться.
  Страшно усміхнеться,
  На степ оглядався.
  Утер очі… тільки мріє
  В степу, та й сховався.
 Він втратив своїх синів. А зробив це заради того, щоб зберегти вірність присязі. Ніщо не вгамує болю його душі.
 Перегорнуто останню сторінку поеми. Вона справила на мене незабутнє враження, залишила глибокий слід у душі.
 Минуть роки і століття, але людство ніколи не забуде великого сина українського народу Т.Г. Шевченка. Вічно звучатимуть його пророчі слова, слова правди, свободи, щастя.

Категорія: Тематичні статті | Додав: Art (26.11.2009)
Переглядів: 1365 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Форма входу

Погода

вологість:

тиск:

вітер:

вологість:

тиск:

вітер:

вологість:

тиск:

вітер:

Реклама
Друзі сайту